«Герої газового фронту»: кременчужанка Катерина Іляшевич – про війну, роботу, думки та сподівання

Катерина Іляшевич – начальник зміни Товарно-транспортної дільниці ЛВДС «Кременчук», АТ «Укрнафта». Від початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні жінка лишається на своєму робочому місці – без страху та жалю про обраний шлях, натомість – з гордістю та відповідальністю. Про спогади жінки, думки та сподівання – в матеріалі.

24 лютого 2022 року

Як і для більшості українців, усвідомлення того, що розпочалося повномасштабне вторгнення, до Катерини прийшло не одразу. Найголовнішим пріоритетом на той момент лишалося виконання робочих обов’язків.

«24 лютого 2022 року мене розбудив звук ворожих винищувачів. Стрічка новин вже рясніла повідомленнями про повзучий наступ мороку. Вибухи в Києві, Харкові, Івано-Франківську. На дорогах – перші затори з людей, які втікають від смерті. В мережі – самовдоволене обличчя диктатора, що оголошує Україні війну. Потім – все як у тумані. Пам’ятаю, як із чоловіком вирішили залишитися працювати в рідному місті. Пригадую, як відвели нашого п’ятирічного сина до садочка. Згадую робочий КПП… На робочому місці я перевдягнулась у спецформу та взялася до виконання пунктів регламенту аварійних ситуацій – дії при пожежі. Ця зміна для мене пройшла на одному диханні – все виконували оперативно, вчасно, узгоджено з головним офісом та відповідно до планів. Ми відпрацювали на повну. Жодної паніки! Тільки повернувшись додому після зміни, я з жахом усвідомила трагедію, яка накрила мою країну.

Навіть сама не знаю, чому вирішила не втікати. Певно, далася взнаки моя любов до роботи. Вся моя родина – нафтовики, тож покинути справу своїх батьків, залишити людей та підприємство я б не наважилась. І зараз анітрохи про це не шкодую», – розповіла Катерина Іляшевич.

Нафтогазова промисловість – пріоритетна ціль для ворога

Від початку вторгнення рф в Україну, окупанти прицільно б’ють по всій нафтогазовій галузі, адже її стала та ефективна робота дає змогу заправляти автомобілі, генератори, берегти тепло в домівках українців. Відтак, зауважила Катерина, нафтогазова галузь – пріоритетна ціль для військ рф.

«Якщо якась кількість шахедів, «Калібрів» або Х-22 летить у напрямку нашої області, можна не сумніватися – добра половина ракет прямує в місце розташування об'єкта, на якому я працюю. Робота – невід’ємна частина мого життя, тож навіть найстрашнішим дням повномасштабної війни нас не вдалося роз'єднати».

Одним із таких днів став 2 квітня 2022 року.

«Я прокинулася о 6 ранку і почала збиратися на робочу зміну. За вікном завила сирена. 2 хвилини тривожного гулу й перші звуки вибухів. Із повідомлень колег стало зрозуміло: окупантам вдалося пробити щит протиповітряної оборони та накрити градом зі смертоносних ракет промисловість нашого міста.

Кілька звуків, схожих на вибухи, було чутно з боку нафтопереробного заводу, розташованого неподалік мого помешкання, а ще один, як з'ясувалося, пролунав на станції, де я працюю. І хоча розум підказував, що треба рухатись у протилежному напрямку від небезпеки, я після повітряної тривоги прибула на роботу, узгодивши свої дії з керівництвом. Будівля операторної, де зазвичай проводжу більшість робочого часу, зазнала суттєвих ушкоджень. Всюди уламки, цегла та бите скло. Резервуар для нафти більше нагадував ворота до пекла з нестримними язиками полум’я».

Жінка розповіла, що зволікати часу не було. Так, незважаючи на несамовитий жах, разом з колегами їм вдалося виконати всі протоколи вчасно. Як результат, за допомогою добровільної пожежної команди та підрозділів ДСНС, вогонь вдалося швидко побороти.

«Людей із будівлі операторної врятували дві прості речі: дотримання добре засвоєного безпекового регламенту та удача. Перша наказала всім перечекати тривогу у бомбосховищі, а друга дозволила протягом кількох хвилин спуститися під землю. Мить зволікань на будь-якому з етапів – і наслідки були б катастрофічними. Зіграло свою роль і те, що нашим нафтовикам не звикати до подібної тактики росіян.», – розповіла Катерина.

Нині жінка продовжує свою роботу. Від початку війни і до нині Катерина не втрачає віру в Перемогу та додає: на майбутнє має великі плани.

«Вірю, що спільними зусиллями всього нашого відважного народу ми таки здобудемо Перемогу. Мрію знову подорожувати світом, будувати плани, радіти успіхам дитини, чесно й на всі сто відсотків робити те, що ціную, люблю та вмію».

За матеріалами офіційного сайту групи Нафтогаз (в межах проекту «Герої газового фронту»).