Волонтерський шлях Світлани Нікітенко та Максима Бабича

З маленьких кроків, потихеньку починається великий шлях. Почасти тернистий, але обов’язково успішний, шлях до перемоги. Так, силами, здавалося б, простих людей творяться значні справи, які теж маленькими кроками ведуть нас до великої мети – нашої перемоги. Розуміючи персональну відповідальність, багато українців обрали для себе шлях волонтера. Серед них Світлана Нікітенко та Максим Бабич з Полтави.

Все почалося з кухні

Світлана Нікітенко займається волонтерством з 2014 року. Ще відтоді, коли росія окупувала схід України, вони разом з донькою готували їжу для військових, а її чоловік відвозив приготоване на передову.

В інтерв’ю Суспільному жінка розповіла, що кухня була постійно зайнята. Все для того, щоб приготувати хлопцям домашні страви, яких їм так не вистачало. Оскільки тоді сила Інтернету не була такою потужною, то збирати всі необхідні інгредієнти допомагали друзі.

Чоловіка Світлани не стало два роки тому. Та вони з донькою продовжили добру сімейну справу і після повномасштабного вторгнення.

«Доця була під обстрілами у Києві. З підвалу шукала запчастини, а я збирала, і так ми почали допомагати хлопцям. Потім дочка переїхала в Броди, розвантажувала з хлопцями буси, сюди передавала волонтерку, ми тут зустрічали», – розповіла волонтерка Світлана Нікітенко.

Спільне бажання – перемога!

Допомагає Світлані у волонтерському пункті Максим Бабич. Він також волонтерить від 2014 року. Чоловік не лише збирає все необхідне, а й доставляє на фронт військовослужбовцям.

Звичайно, подорож на передову – справа небезпечна. Так, одного разу волонтер потрапив піл танковий обстріл поблизу Лиману на Донеччині.

«Ми привезли допомогу і хлопці запросили зайти попити чаю. Ми зайшли у школу, у підвал. І забіг хлопчина з величезними очима і каже: «Там танк»… За пів години танк увесь боєкомплект відпрацював по школі. А ми сиділи в підвалі», – пригадав Максим Бабич.

Крім забезпеченням бійців гуманітарною, Максим Бабич займається евакуацією людей з регіонів, які обстрілюють. Розпочав цю діяльність після того, як відвідав Охтирку.

«Зателефонували друзі з Охтирки і попросили привезти ліків. Ми зібрали допомогу в невеликій кількості, легковим автомобілем я відвіз її на Охтирку і усвідомив, що це справжня війна. Побачив лежачих людей на дорогах і зрозумів, що треба чим можу допомагати», – розповів Максим Бабич.

Волонтерка Світлана Нікітенко додає, що хлопці на передовій дуже радіють смачненькому, хоча й не просять цього. Здебільшого зараз існує потреба в речах першої необхідності: шкарпетках, спідньому, тому, без чого не обійтись. Також, багато запитів щодо ремонту автомобілів.

Світлана Нікітенко та Максим Бабич зауважують: нині у них спільне бажання – перемога України в цій страшній війні.

За матеріалом сайту Суспільне