Обираючи Україну: про шлях військовослужбовця з Полтавщини Івана Лазоренка

В умовах війни кожен за нас, на своєму місці, працює, щоб наблизити перемогу. Українці виготовляють, вантажать, доставляють, готують, навчають, лікують, інформують, волонтерять – роблять все від себе залежне, щоб підтримувати економіку та співвітчизників. А хтось відчув, що його місце серед військових, що саме там, поміж інших захисників, він буде найбільш ефективним. Наша наступна історія саме про це.

Від викладача до військовослужбовця

Іван Лазоренко – мешканець Терешківської громади. Довгий час працював викладачем в технікумі. За півроку до повномасштабного вторгнення зайняв посаду заступника директора з господарської роботи Терешківського ліцею.

Свого часу чітка громадянська позиція не дозволила йому лишатися осторонь проблем громади. Тож активна діяльність стала результатом того, що Іван був обраний депутатом Терешківської сільської ради VІІІ скликання.

Докорінно змінило життя молодого депутата повномасштабне вторгнення. Іван Лазоренко розповів, що стати на захист України було його стрімким бажанням ще 2014 року. Тоді, за сімейними обставинами, він не зміг долучитися до лав Збройних Сил. Та після повномасштабного вторгнення іншого шляху для себе він не бачив:

– Коли почалася війна, моя дружина з сином виїхали до Польщі. Школа тоді теж не працювала. Оскільки мене не обмежували ніякі обов’язки тут, я вирішив, що найбільш ефективним я зможу бути поряд з іншими військовими.

Зараз Іван Лазоренко військовослужбовець 46-ї окремої десантно-штурмової бригади, сержант з матеріального забезпечення роти. Нині цей підрозділ виконує військовий обов’язок на південному напрямку.

Забезпечені всім необхідним військовослужбовці – ефективні військовослужбовці

Оскільки Іван Лазоренко займається матеріальним забезпеченням свого підрозділу, не з чуток знає, чого військовим вдосталь, а чого не вистачає:

– Якщо говорити в цілому, матеріальне забезпечення військовослужбовців нашого підрозділу нормальне. У нас завжди є речі першої необхідності, гарне харчування. Щодо військового спорядження – нас також забезпечують. Звичайно, бувають моменти, коли не зовсім своєчасно або не в повному обсязі. Але гострого браку необхідної зброї ми не відчуваємо. В цьому питанні фундаментальною є військова підтримка наших міжнародних партнерів. Ми щиро вдячні їм за те, що допомагають нам таким чином виганяти загарбників з нашої землі.

Звичайно, далеко не остання роль в забезпеченні армії належить волонтерам. Іван розповідає: допомагають усім, чим можуть, тим самим закриваючи оперативні запити:

– Нещодавно волонтери забезпечили нас матрацами. Крім того, постійно допомагають харчами: привозять крупи, воду, солодощі тощо.

Закривають волонтери і більш серйозні потреби. Цими днями Іван приїздив до Полтави, щоб забрати на фронт автомобіль, який спеціально для його підрозділу переправили з Польщі полтавські волонтери.

– Нам був вкрай необхідний автомобіль для перевезень і нам допомогли. Передали «Мерседес Спринтер». Крім того, весь салон завантажили продуктами харчування, пічками для обігріву та іншими корисними речами. Ми з хлопцями дуже вдячні за те, що на наш запит так оперативно зреагували та потурбувалися не лише про автомобіль, але й про забезпечення тепла в холодні дні.

Уже зараз автомобіль виконує свою функцію на півдні.

Ні кроку назад

Пересічним українцям важко уявити, які події переживають на фронті військовослужбовці. Це біль, страх, втрати. Та, незважаючи ні на що, наші хлопці тримаються і крок за кроком відвойовують своє:

– Настрій незмінний – бойовий. Ми рішуче налаштовані на перемогу і будемо робити все від нас залежне для того, щоб вона настала якнайшвидше. Ми боремося за правду, а тому шансів на програш ми не бачимо. Знаю, що люди в тилу іноді побоюються війни. Страх в таких умовах – це нормально. Але не дозволяйте війні виривати вас з життя. Разом з тим, не забувайте, якою ціною здобувається перемога. Війна триває, і якщо кожен з вас може чимось допомогти чи то армії чи то постраждалим внаслідок агресії рф, – робіть це. Ми сильні, коли об’єднані!