Усе задля перемоги: історія артиста балету, який став волонтером

Андрій Сєров – артист балету Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя, а від початку повномасштабного вторгнення – активний волонтер, учасник громадського руху «Оборона Полтави», що опікується потребами військових на передовій. Про своє життя після 24-го лютого, волонтерство та бачення майбутнього України чоловік розповів Peremoga.media.

Від розгубленого стану до конкретних дій

– 24-те лютого розділило життя українців на «до» та «після». Згадайте свій ранок 24-го: що перше спало на думку?

– Тоді, близько 5-ї ранку, мене розбудила дружина і сказала, що почалася війна. Відверто кажучи, я був у шоці, незважаючи на те, що за кілька днів до повномасштабного вторгнення було зрозуміло, що коїться щось дивне. Та я, як і усі ми, не міг повірити та усвідомити те, що відбувається.

– Коли ви вирішили, що маєте долучитися до волонтерського руху? Як це було?

– Спочатку я дійсно не знав що робити, думав про те, що маю вивезти в безпечне місце дружину й сина. Вже на наступний день у Полтавський госпіталь почали привозити поранених військових, а у полтавських пабліках – писати про потреби. Я усвідомив весь жах того, що відбувається, і вирішив, що сидіти і чогось чекати не можна. Я почав обдзвонювати всіх знайомих, шукати все, про що писали в телеграм-каналах. Вже за добу я вантажив коробки з вагонів, перевозив воду та коктейлі Молотова у військові частини тощо. Я тільки зараз зрозумів, що мабуть на фоні стресу, я взагалі не пам’ятаю, чи була у мене крепатура, але тоді за два тижні майже цілодобових вантажних робіт скинув 5кг!

Діяльність громадського руху «Оборона Полтави»

– Розкажіть про команду, з якою працюєте. Як саме допомагаєте війську?

– Волонтери «Оборони Полтави» – це якісь супергерої, які 24/7 готові працювати, аби тільки наші військові були забезпечені всім необхідним. А запитів від початку війни й до сьогодні дуже багато. Раніше ми шукали багато речей для військових, які вони не мали змоги придбати: тактичні речі, необхідні медикаменти, їжу тривалого зберігання, якісь запчастини тощо. Плели на штабі маскувальні сітки. Намагалися охопити якомога більше, щоб принести якнайбільше користі. Крім того, намагалися оперативно вирішувати логістичні питання. Я сам за перші два місяці накатав на своєму авто десь 8000 км, і перевіз не одну тонну допомоги для бійців.

– Які потреби військових ваша команда закриває зараз?

– Наразі запити дещо змінилися і команда здебільшого сконцентрована на таких речах, як медикаменти, термоодяг, буржуйки. Зокрема формуємо персональні аптечки, намагаємося їх комплектувати відповідно до стандартів НАТО, щоб кожен військовий мав змогу вижити в бойових умовах. Також «Оборона Полтави» проводить різноманітні збори, щоб закрити ті чи ті потреби бійців на фронті.

Крім того, ми співпрацюємо з іншими волонтерами та організаціями. Так, на «Оборону Полтави» вийшов всім відомий гурт «Антитіла». Зараз хлопці також займаються забезпеченням бійців на передовій, завозять на найгарячіші точки необхідне спорядження, гуманітарку тощо. Завантажуються вони і у нас. Таким чином, закриваємо потреби наших захисників разом.

Війна – це завжди страх, біль та сльози

– Чи доводилося вам за час війни стикатися з небезпечними ситуаціями?

– Одного разу нам треба було привезти гуманітарну в Кременчук. Звідти військові мали їхати на передову, а нашою задачею було забезпечити їх всім необхідним. Ми були поруч в момент коли в Кременчуцький НПЗ летіли ракети. Це було дійсно страшно. В такі моменти дуже гостро розумієш, що війна стосується кожного. Вона не десь, далеко, вона зовсім поруч. Вона забирає найдорожче.

– Щодня війна забирає житті військовослужбовців та мирного населення. Як особисто ви справляєтеся з поганими новинами?

– Коли починаєш слідкувати за новинами, дійсно дуже важко впоратися зі своїми емоціями. Особисто для мене найважче читати про те, як гинуть діти.

Десь на 3-4 місяць війни я зрозумів, що плакати – це нормально. Має бути якийсь вихід цим емоціям, інакше вони зжеруть зсередини. Так, після перегляду страшних новин я міг піти, зачинитися десь сам і пустити сльозу.

Ще під час нашої роботи бувають випадки, коли ми збираємо якусь конкретну допомогу, а нам кажуть, що вже немає кому везти. Це дуже боляче, дуже тяжко.

Такі ситуації доводять, що треба більше допомоги, що не можна розслаблятися, треба продовжувати робити все від себе залежне, щоб вигнати з нашої землі російську мерзоту.

Україна майбутнього – незалежна, сильна, європейська

– Що вас найбільше мотивує у вашій волонтерській діяльності?

– Я сподіваюся на абсолютну перемогу над російським ворогом. Я вірю в наші Збройні Сили, я вірю в силу єдності нашого народу, бо сам бачив, які справи можна вершити, якщо об’єднатися.

Я маю надію на те, що після перемоги Україна стане сильною, розвиненою європейською державою. Я хочу, щоб моя дитина жила у квітучій Україні, спілкувалася українською. Саме щасливе майбутнє мого сина і є для мене головною мотивацією.

За вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, активну участь у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, сумлінну самовіддану працю, патріотизм та з нагоди Міжнародного дня волонтера Андрій Сєров був нагороджений Почесною грамотою Полтавської ОВА.